Скільки у Вас було проєктів, які Ви провалили, але з гордістю внесли в резюме?

Ви знаєте, що людина набуває найстійкіших знань саме на негативному досвіді? Але в наших проєктах, стандартах, зводах знань ми використовуємо переважно позитивний досвід. Відкрийте PMBOK – він заснований на best practice! А як же worst practice?

Я вітаю команду проєкту “Білий Слон на Чорній Горі”. Це перша група тренінгу “із зануренням” в УП, якій не вдалося реалізувати проєкт і досягти мети проєкту. І це якраз той проєкт, який вони можуть активно PR-їти, як свій найпровальніший проєкт, з якого почерпнули найбільше знань і досвіду. Це Вам не просто папірці на тренінгу заповнювати і малювати смужки Ганта на екрані. Наш тренінг “із зануренням” відрізняється від звичайного тренінгу в класі приблизно так само, як курс Контраварійного водіння відрізняється від навчання водінню на комп’ютерному симуляторі.

Статистика PMI говорить, що 36% проєктів провалюються і не досягають своєї мети. Цього разу і ми потрапили в цю статистику. Але ж команда була чудово підготовлена – ми продумали все; знайшли необхідне спорядження та обладнання; прогноз погоди і ранкова погода були ідеальними; у КСС сказали, що ми вибрали найкращий день для сходження; у нас був класний План дій і маршрут.

Зранку все було ідеально. Ми прокинулися раніше. Під’їхали в Дземброню на машині. У нас був чудовий настрій і повна впевненість у перемозі. Я закинув у ФБ кілька фоток цього класного ранку. У нас був чудовий гід-маламут Джамбо, а дорогою до нас прив’язалися ще дві собачки.

А потім досить швидко почав здійматися вітер і досяг такої сили, що важко було стояти – не те що йти, тим паче йти вгору. Першими “зламалися” дівчата. Я спеціально написав це слово в лапках. Це не означає, що розкисли, почали нити і здалися. Ні. Це означає, що жіноча мудрість підказала їм “Пора валити!” і вони звалили вниз, де немає вітру.

Завдяки тестостерону, у мужиків більше “недоумкуватості та відваги” і ми пішли далі.

Кожен крок давався з неймовірними труднощами. Мені здавалося, що я штовхаю перед собою 300-кілограмовий бетонний блок. Ти робиш два кроки і зупиняєшся на хвилину. Потім ще крок і чекаєш дві хвилини. Вичікуєш мить між поривами вітру, щоб зробити ще півкроку…

Напевно, на цих фотках не дуже добре видно силу вітру і погодні умови, в яких ми опинилися, але наші маленькі попутники не гралися на публіку, а реально ледь не здохли (любителям тварин – попутники живі та здорові; коли ми спустилися в долину і вони перестали боротися за життя, вони відразу зайнялися розмноженням).

Тричі команда радилася, щоб у підсумку ухвалити драматичне рішення і поховати мету проєкту, але водночас виконати іншу найважливішу умову проєкту – повернутися живими і неушкодженими.

Ми позначили багато чого в реєстрі ризиків. “Сильний вітер” був у ньому теж врахований, і ми продумали заздалегідь заходи реагування на цей ризик. Але цей захід не був із класу “workaround”, та й вітер був не просто “сильним” – це був вітер непереборної сили, принаймні для нашої команди.

Тож проєкт довелося припинити, отримавши при цьому унікальний досвід завершення проєкту, який не досяг мети.

&

Днями підведемо уроки досвіду – подивимося, як ми все планували, готували і виконували.