Самоорганізованих команд не буває!

Самоорганізованих команд не буває!
Проєкт #Кіліманджаринг – яскраве тому підтвердження.

Уже на початковому етапі проекту з’ясувалося, що головна мета нашого проекту – це зібрати гроші (15’000$), а не піднятися на вершину Кіліманджаро. Вершина, поїздка в Африку, пригода, досвід стартап-проєкту – це як нагорода за зібрані гроші.

А для досягнення цієї головної мети, потрібно добре попрацювати. Щойно це з’ясувалося, одразу половина команди зникла. Вони прийшли тільки за нагородою, а тут, виявляється, потрібно працювати.

Команда, що залишилася, зіткнулася з викликом, до якого не знає, як підступитися. Ніхто з нас не збирав таку суму грошей, щоб витратити “на розвагу 5 здорових мужиків”. Думаю, все наше тупцювання на місці в останній місяць – це чисто психологічний ступор. Ми нібито намацуємо ідею, як зібрати гроші, але вже до наступної наради цю ідею ховаємо.

Але за ці кілька місяців яскраво простежується один тренд. Якщо хтось із команди починає виконувати роль ведучого й ухвалює рішення (нехай не правильні, але тверді), то всі починають йому активно допомагати. Так було, коли ми планували проєкт; так було, коли зробили прорив із лендінг-пейджем і вийшло зібрати перші 300$.

Виходить, що стартап-проєкт без лідера неможливо реалізувати, але водночас лідер має витрачати 100% свого робочого часу на проєкт, а відповідно для нього це має бути свого роду робота з оплатою його праці. Але це значно збільшує бюджет проєкту…

Як викрутитися із ситуації? Є ідеї?

P.S.
Про проєкт #Киліманджаринг – expedition.pm/kilimanjaring
Допомогти команді – expedition.pm/donation_page